«Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23, 34).
У ці останні дні великопостової мандрівки скеруймо погляд серця до Розп’ятого Спасителя, щоб вслухатися в Його слова, які Він промовляє до нас з проповідальниці Хреста.
Мабуть мало хто сподівався, що саме ці слова вийдуть першими з уст нашого Спасителя, коли Його, безжалісно прибитого до Хресного дерева, піднімуть від землі і Він у страшних і невимовних муках стікатиме кров’ю на горі Голгофі. Римські вояки, які не раз вже здійснювали цю кроваву процедуру над приреченими, чули, які ті богохулили, проклинали той день, коли прийшли на світ, злословили катів і всіх присутніх… Проте, Ісус не проклинає, ані не злословить, – Він молиться. Його перше слово на Хресті скероване до Бога, до Його Отця Небесного: «Отче!»…. Він також не зосереджується на собі самому, – що з людської точки зору було б логічним і зрозумілим, адже людина корчиться від болю, мучиться, страждає… Ні, наш Господь думає про інших, не про себе…
Ісус постає перед очима всесвіту як Первосвященник Нового завіту, а водночас як досконала жертва примирення задля відпущення гріхів усього світу. Він довершує свою місію, задля якої прийшов на цей світ, згідно з обітницею, яку об’явив Ангел св. Йосифові, кажучи йому уві сні: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх» (Мт. 1, 20-21).
Вже не пригадую, в якого автора, прочитав таке глибоке твердження: На Голгофі Божа любов тріумфує над справедливістю. Божа справедливість мала б знищити розпинателів і усіх, хто збунтувався своїми гріхами проти Творця. Проте ця Божа справедливість натрапляє на Голгофі на серце Ісуса, повне Божої любові і на Його молитву до Отця про прощення для ворогів, і тому виливається на грішний світ не потоками караючого Божого гніву, а потоками Божого милосердя. Так настає спасіння!
«Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять». Кого має на увазі Ісус, коли каже оце коротке «їм»? Розпинателів? Пилата, який засудив Невинного? Засліплений Синедріон, що вирішив розправитися з Ним руками окупантів? Тих, що проходили повз хрест і насміхалися над Ним? Напевно всі вони були включені у це коротке «їм». Але не тільки. У цьому «їм» були нещасні грішники усіх часів. Ісус молився також і за мене, і за тебе, брате і сестро, що читаєте ці роздуми. Ісус молиться за нас! І в цій Його молитві – джерело нашого спасіння і нашої надії.
Ісус не дозволив, щоб зло Його перемогло. Він став переможцем зла, гріха і пекла. Він це зробив силою своєї милосердної і вірної любові.
Із наших уст щоденно виходять слова: «…прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Проте, так важко буває прощати «їм», нашим винуватцям! Ми, зазнаючи болю, який нам завдають наші кривдники, не молимося, а сперечаємося і воюємо із ними (в словах, в думках, в уяві); ми зосереджені виключно на собі і на своїх зранених почуттях. Тому нам буває так важко прощати і молитися за ворогів так, як це робив Ісус.
Свідомі своєї немочі, припадаємо до Тебе, наш Розп’ятий Спасе, і просимо: наповни і розпали наші серця Твоєю любов’ю, щоб ми були здатними любити і прощати і так наближати світанок Воскресіння в нашому житті і в нашому народі.
«Поклоняємось страстям твоїм, Христе! Появи і нам преславне Твоє воскресіння!» Появи його в долі нашого многостраждального народу!
Владика Богдан ДЗЮРАХ
